«Можна видати скільки завгодно книжок і при цьому аж ніяк не бути письменником»

Іра Цілик
Післявчора

Іра Цілик
Ці

Письменниця Ірина Цілик розповіла «Вечірці» про стан вічної закоханості у навколишній світ та своє ставлення до популярності літераторів.

Корінна киянка Ірина Цілик - дівчина, як вона сама стверджує, напрочуд консервативна. Їй подобається перевірена часом музика, книжки класиків та гарне старе кіно. Та, незважаючи на це, Іра відкрита до всього нового, і це помітно з її творів.
Збірка поезій «Ці», видана рік тому, та повість «Післявчора», що була представлена широкому загалу порівняно нещодавно, відобразили різноманіття та гнучкість її поезії та прози.
...Закінчивши у 2004 році факультет режисури Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого з червоним дипломом, Ірина Цілик подалася до рекламного бізнесу, де і пропрацювала 5 років. Проте, і про головну спеціальність не забула: 2006 року зняла короткометражний фільм «Blue Hour», оператором якого був Ян Гоффманн.
Наша кореспондентка Людмила Язвінська дізнавалася в Ірини Цілик, у якій гамі читати її книги та для кого насправді пише письменник.

- Коли ти вперше відчула, що хочеш стати саме письменницею?

- Був такий смішний «пубертатний період» мого літературного життя, коли я писала куценькі віршики, патетично їх декламувала на якихось читаннях доволі сумнівного штибу і почувалася справжньою письменницею. Аж потім дорослішання почало вносити певні корективи до моєї літературної самоідентифікації. Тепер мені здається, що можна видати скільки завгодно книжок і при цьому аж ніяк не бути письменником. Тому я обережно ставлюся до визначення власної творчості, хоча віднедавна нарешті усвідомила, що хочу займатися літературою професійно.

- Ти пишеш більше для себе або орієнтуєшся на читача? І взагалі, чи потрібна письменнику популярність?

- Як на мене, популярність є доволі позитивною ланкою в ланцюжку, що поєднує письменника з читачами. Проте грамотний професійний піар має бути прерогативою видавництва. Популярність шкодить письменнику, якщо вона «з'їдає» всілякою презентаційною мішурою той час, який би він міг витратити на писання. Що ж до мене, я хотіла би стати настільки відомою, наскільки це наблизить мене до моїх потенційних читачів. Хоча це бажання не є пріоритетним.

- Чи важлива для тебе реакція читачів?

- Колись Стругацькі припустили, що як би добре або погано не була написана ваша повість, знайдеться багато людей, які вважатимуть її майже шедевром, не менше тих, хто поставиться до неї, як до повного барахла, проте залишаться також мільйони абсолютно байдужих... Так, мені дуже важлива реакція читачів. Тільки далеко не всіх.

- Як вважаєш, яка література потрібна сучасним людям, і чи пишеш ти саме у такому стилі?

- Інтуїтивно я відчуваю, що настав час дуже особистісного мистецтва. Експериментальний кінематограф, театр з його «новою драмою», той же архимодний нон-фікшн - усе почало базуватися на дуже специфічних художніх засобах, зачатих від реальної Особистості кожного окремого митця. Мені імпонує такий підхід. Але оскільки я сама ще активно зайнята власним особистісним ростом, намагаюся поки писати як мінімум щиро. А ще - спостерігати за іншими невигаданими людьми. Вони - вражаюче різні і справжні.

- Зазвичай, для письменників, особливо молодих, негативні відгуки на їхні твори стають просто вбивчими, а як ти справляєшся з такими нападками?

- Я собі вже замовила якусь броньовану одежинку для власного серця, щоб так сильно не переживати через негативні відгуки. Правда, на щастя, мед поки що переважає над дьогтем (у контексті критики моїх творів). Проте річ навіть не в тім, хвалять тебе чи стирають на потерть. Розчарування настає, коли критика є непрофесійною й закомплексованою. Тоді чомусь спадає думка про паразитування на тілі чужої творчості...

- Чи важливо для письменника перебувати у такому собі стані вічної закоханості та чи притаманний він тобі зараз? Як особисте життя позначається на творчості?

- Я не впевнена щодо жіночо-чоловічого контексту в даному питанні, проте стан вічної закоханості у навколишній світ для мене є визначальною стартовою позицією...

- Якби твої книжки покласти на музику, то що б це за музика була б?

- А ви знаєте, вже! На Книжковому форумі у Львові буде презентовано диск із записами таких собі поезо-музичних композицій, так там і без моєї скромної персони не обійшлося. А якщо серйозно, це могло би бути щось дуже урбаністичне, але й пронизливо-жіночне водночас. Мій друг, композитор Антон Байбаков, пише для наших спільних аудіовізуальних експериментів саме таку музику.

- Чи відносиш себе до якихось письменницьких тусовок та чи є у тебе друзі-письменники?

- Мене часто відносять до так званих «двотисячників», проте я вважаю, що всі ці автори надто по-різному сформовані, аби виступати в унітарному строю. Що ж до близьких людей, найкращий мій друзяка - це письменник Артем Чех, а крім нього маю ще багато добрих приятелів серед літераторів. - Який спосіб відпочинку вважаєш найкращим та чи балуєш себе після вдалого виходу книги?

- Слухайте, а це гарна ідея! Наступного разу обов'язково зроблю собі подарунок (скоріше за все, куплю іншу якусь книжку)... А відпочинок я люблю спонтанний і контрастний. Такий, щоб придбати на рівному місці квитки туди-не знаю-куди, хутко зібрати три з половиною майки, відключити всю «побутову режисуру» власного прагматизму і хоча б недовго щасливо жити наосліп...

Коментарі

Залиште коментар