А ти що вибираєш: тіло чи душу?

Тарас Антипович
Тіло і доля

Що для тебе є тіло і душа? Тіло – тлінне, а душа – вічна? Надто просто. В такому разі ми воліємо просто не задумуватися над складними філософськими питаннями й доручити розв’язок екзистенційних питань досвідченим літераторам. Завдяки молодому авторові, що проявив надзвичайну гуманність до вас, читачі, і справжню мізантропію щодо своїх персонажів, ви можете відкласти ці ломиголовки на потім. Їх «під керівництвом» Тараса Антиповича переживають герої «Тіла і долі». Книжка, зрештою, не дає остаточної відповіді. Тільки стверджує, що діалектика людського тіла й душі справді існує, вічна та нерозв’язна. Цю проблему автор розгортає в різних людських долях і життєвих ситуаціях (від бомжів до закоханих).

Спочатку ми відвідуємо щоденний тусняк під «трьома ялинками» разом із безпритульними, рецидивістом, наркоманом, науковцем-філософом, проституткою та колишнім технологом Декартом, що не зміг одного разу повернутися додому, де зажди жив тільки сам. А все тому, що на його звичний телефонний дзвінок з роботи в порожню квартиру його ж душа відповіла: «Алло». Відтоді Декарт існував лише буденним, тлінним тілом, що терпляче зносило вуличне існування, аби чиста й вічна душа могла усамітнитися в квартирі. Проте поступово звівши своїх безпритульних друзів на той світ, повернувся додому, де душі своєї так і не уздрів. Опісля нас знайомлять з бодібілдером Ріхардом Штоцом, який свій бунт проти тіла виражає ще більш радикально: почерговим ампутуванням електропилою своїх ніг. Таким чином, ставши «культуристом духу», він хотів знати, ким є поза тілом і ким є без тіла для суспільства. «Матрьошка» відтворює структуру Всесвіту-в’язниці, у якій є в’язниця, а в тій – ще одна, ще одна… і так до маленької в’язничної камери, де єдиний в’язень мило розповідає єдиному наглядачеві про вбивство своєї дружини, яка віддавалася «тєлом, а душою – нє». Ще в одному оповіданні олігарх надумався вбити задля розваги слониху-художницю й поплатився не грошима – своїм життям. Помирає і екс-дружина детектива Магда, невістка Класика, що є іронічною алюзією на Магдалину Христа: Магда настільки відкинула земне, що забула і про свою сім’ю, і навіть про саму себе. Автор також висміює ставлення до літературних класиків, загалом «класичного» вже й тим, що заповнив цей розділ не прозою, не віршем, а репом на двадцять сторінок! Тут як не старайся, а класично прочитати вам його не вдасться.

Окрім спільної проблематики, оповідання пов’язані персонажами і певною детективністю сюжетів, тому детектив Пікус – друге всевидяче око після самого автора «Тіла і долі». Загалом доволі екзотичні життєві ситуації, змальовані Тарасом Антиповичем, аж ніяк не претендують на достовірність, а тільки вчергове ставлять перед читачем вічне онтологічне питання «душі й тіла». Його нерозв’язність – очевидна, втім, поставлена проблема сама по собі є кроком до тілесно-душевної гармонії.

Коментарі

Залиште коментар