«АНТИПОМАРАНЧЕВИЙ РОМАН», ЯКИЙ «ЗРАДИВ ДОНЕЦЬК»

Елена Стяжкина
Ты посмотри на неё!

«АНТИПОМАРАНЧЕВИЙ РОМАН», ЯКИЙ «ЗРАДИВ ДОНЕЦЬК»

У тих, хто більш-менш цікавиться сучасною українською літературою, може сформуватися стереотип, що вона твориться здебільшого в Києві, Львові, Івано-Франківську та ще, може, в Харкові. А на прохання назвати сучасного літератора з Донеччини дехто не без посмішки може згадати Анну Ахмєтову та Гулака-Артьомовського. Тих, у кого вищезгаданими прізвищами вичерпується список, прошу вітати: досвідчений історик, а почасти й письменниця Олена Стяжкіна презентувала книгу «Ты посмотри на нее!», що побачила світ у серії «Містами» столичного видавництва «Факт».
Важко сказати, що підштовхнуло доктора історичних наук ступити на невдячну слизьку стежку мелодраматичного роману з елементами соціально-політичної сатири, який до того ж розповідає про події, що й досі викликають бурхливі спогади та полярні реакції. Так само суперечливі відгуки доводилося чути й про книгу: з одного боку «ТьІ посмотри на нее!» називали «антипомаранчевим романом», а з іншого говорили, що цим твором авторка «зрадила Донецьк». Напевне, не варто було Стяжкіній сперечатися з Львом Толстим, говорячи, що формули любові завжди різні, а от формули нелюбові завжди однакові.
Отже, за що можна полюбити «Ты посмотри на нее!»? Насамперед, за чудово виписаний образ головної героїні Ані Соколової. Вона дитинна як у думках, так і у вчинках. Над нею весь час висить дитячий комплекс - мати часто докоряла їй: «Ти подивися на неї», й Аня ніяк не
могла зрозуміти, до кого ж вона зверталася. Хто той чи та, перед ким їй має бути весь час соромно за те, що вона зробила?
Минуле постійно передає Ані привіти, й - не дивно - дехто вважає, що вона сама «з привітом». Навіть будучи дружиною «помаранчевого» замміністра, вона носить пиріжки з капустою ув'язненому в Лук'янівському СІЗО донецькому олігарху, або під час обіду в шикарному столичному ресторані затикає вуха й гуде, бо не хоче «вірити своїм вухам». Дружини новоспечених міністрів Карина Берегова та Марина Маленко не можуть зрозуміти, чому під час спільного шопінгу в модному бутіку Аня вагається придбати піджак за ціною однокімнатної квартири.
«ТьІ посмотри на нее!» ще можна полюбити за низку колоритних жіночих образів: від юної Аніної дочки Каті до тіточок із гарними в 50-ті роки минулого століття тілами (Марія Никанорівна, Ельза Казимирівна тощо). Але справжня окраса роману - це вже згадані жінки сучполітістеблішменту. Дотепно виписаним діалогам між ними могли б позаздрити всі КВН-щики з «Камеді клабом» включно. На тлі цих із особливою любов'ю (чи «любов'ю») виписаних героїнь чоловічі образи просто тьмяніють. Це «большая дегка», гарний батько та поганий чоловік Саша, його брат-бізнесмен Ко-ленька, котрий вчасно встиг, хоч у нього й мерзли ноги, «постояти на революції», а по її закінченні заслужити посаду заступника міністра, або «звільнений від химери совісті» помічник Коленьки Ваня Фроляк тощо.
Та навіть якщо відкинути увесь політичний антураж, залишається зворушлива мелодрама (в найкращому варіанті цього жанру) про жінок, чи, як любить казати авторка, тіток - мовчазних і щирих, які все ж таки витягли на собі країну. І для цього вони мали одне - вміння мовчазно любити будь-кого, будь-що, вміння щиро любити те, що є, не шукаючи місць, де трава зеленіша...
І, врешті-решт, роман не можна не полюбити за особливий афористичний авторський стиль Олени Стяжкіної, котра дотепно грається зі стереотипами та грає у стереотипи: «Все донецкие должны сидеть. Тот факт, что я стояла, был досадним недоразумением». Авторка переважно пише короткими, але дуже місткими реченнями, які почасти нагадують чи то діагноз, чи то вирок: «Я - черный языковой кобель. Мутант. У меня две головы», або: «Космополит - не тот, у кого нет родины, а тот, у кого везде есть деньги». Часто вона робить висновки, спираючись на досвід історика, як, наприклад, «Рим убили не бунты, а способность людей жить в нелюбви. Когда эта способность разрослась, и слух о ней пошел по всей Вселенной, пришел Спаси-тель». А іноді просто грається з модними нині словами: «Пять пропу-щенных звонков при режиме «вибро-вызов». Из всех режимов, при которых мне приходилось жить, этот нравится мне больше всего».
Насамкінець спробую дати своє пояснення, чому ж «Ты посмотри на нее!» викликав стільки негативних відгуків. Як на мене, одні не можуть пробачити авторці відвертого сміху, а місцями навіть глузування зі стереотипів про Донецький регіон, які особливо активно побутували в суспільстві в часи вікопомних «помаранчевих» подій. А іншим не до вподоби, що Олена Стяжкіна без зайвого пієтету, а іноді навіть різко відгукується про свій рідний Донецьк. Але, як казав класик, ця нелюбов від великої любові.

Коментарі

Залиште коментар