ПОВЕРНЕННЯ СТАРИХ ЖАНРІВ: "М.ІСТЕРІЯ" КАТЕРИНИ КАЛИТКО

Катерина Калитко
М.ІСТЕРІЯ

Ім’я Катерини Калитко не нове в сучасній українській літературі, без сумніву, визнане не тільки читачами-поцінувальниками, а й поважними критиками. До прозової книжки «М.істерія» були три поетичні збірки, неодноразові перемоги і призові місця на престижних конкурсах (Гранослов-1999, Благовіст-2001 та ін.), членство в Спілці письменників України й ось тепер дебют в одному з провідних видавництв України.
Якби рецензент готував рекламівку до першої прозової книжки Калитко, він би написав щось таке: «Ти не зустрінеш тут банальних, обсмоктаних історій кохання – тільки натяки. Ти не зустрінеш тут масних описів сцен у ліжку – лиш дібрані зі смаком ескізи. Не буде й детективних сюжетів, стрілянини, хіба що з водяного пістолета. Ти віднайдеш невеличкі зразки старого жанру, середньовічної драми-містерії, майстерно вкраплені в події чи то сучасні, чи то невідомо якого часу – сказати б універсального…». Та рецензент не любить дешевої реклами, він цілком серйозно претендує на науковість і об’єктивність.
Серія «Exceptis excipiendis» вкотре себе виправдовує: книга сподобається як любителю ненав’язливого чтива, так і шукачеві смислу й «чогось глибокого». Назва книжечки відповідає її ідейному наповненню. Як відомо, містерія – жанр барокової драми, що буквально перекладається як «таїнство», «обряд». Традиційно інсценували три головні події християнського світу – народження, смерть і воскресення Христа. Катерина Калитко взяла головну думку містерії, полишивши біблійні сюжети клірикам, – переродження людини, що стає душевним оновленням, містерією душі. Природною стає крапка, що перериває назву, адже сьогодні все менше й менше людей – якщо такі взагалі існують – перероджується «тихим» способом (через молитву тощо), натомість все більше впадає в істерики, декларує свою «божевільність» і звертається за допомогою до психіатра.
Слід визнати, що сучасна література часом викликає справжнісінький «філологічний катарсис». Передовсім, «першорожденною, пластичною як цитоплазма» українською мовою і свіжими, ще не затертими метафорами, що самі собою приносять задоволення вдумливому читачеві. Калитко пише подекуди по-дитячому наївно. В її повісті все олюднено, все живе, все діє, дихає, рухається, все сповнено пристрастями: тут і звичайна куртка «сердито висить у шафі, … ліниво опустивши рукави…», а тлуста муха стає досить активною дійовою особою повісті.
Водночас, теми, порушені Катериною Калитко, аж ніяк не назвеш дитячими. Авторка грається мотивами смерті-народження, життя-після-смерті («Спадок білої крові»), продовжуючи тему «містерії» у невеличких оповіданнях, вдихаючи Розповідача то в невидиму дівчину за одним зі столиків у «МакДональдзі», то в мертву жінку з двома сім’ями, то в студентку-художницю… Цією грою Калитко створює неповторний образ Автора-Розповідача – байдужого спостерігача, який в один мент переходить межі простого писаки і стає персонажем власного твору.
Цікавим є і хронотоп «М.істерії». Місце дії – неназване італійське містечко – «бляшана банка» – з брудними інтригами й зіпсованими мешканцями – аж ніяк не прив’язується до Італії в географічному плані. Однаково успішно можна було б поставити на його місце будь-яке інше містечко в будь-якому місці Земної кулі. Цим простеньким прийомом Авторка змушує придивитися до портретів головних і другорядних персонажів: а раптом я його/її знаю? А раптом я бував у тій милій цукерні? А раптом то – я?!!
Катерина Калитко запрошує пережити м.істерію разом з Бранко й переродитися до нового життя. Читач майже фізично відчуває біль порізаної пучки й гіркуватий присмак Бранкової крові… За задумом, містерія повинна оновити душу героя. Бранко навчився сміятися. Стоп. Знято. Оновлення через істерію. Містерія відбулася. Залишилося тільки перевірити все, що тут написано, прочитавши книжку самотужки, бо що не кажіть, а рецензіям не завжди і не вповні можна довіряти.

Коментарі

Залиште коментар