Леонід Фінкельштейн: Перш за все треба замінити Дмитра Табачника...

Як заявив нещодавно віце-прем'єр-міністр Дмитро Табачник, Кабінет міністрів реалізує програму "Українська книгарня", у рамках якої планується відкрити більш як 50 магазинів із продажу книг вітчизняних видавців. За словами пана Табачника, магазини відкриватимуться у будівлях, що знаходяться в державній власності, в тому числі і в приміщеннях бібліотек. Чи допоможе ця програма вирішити питання української книги? "Реальна політика" поговорила на цю тему з головним редактором видавництва "Факт" Леонідом Фінкельштейном.
- Скажіть будь ласка, як ви загалом оцінюєте урядову програму "Українська книгарня", її доцільність, ефективність?
- Знаєте, мені, як людині, що займається цими питаннями вже більше десяти років, завжди буває смішно, коли підбираються якісь "бульбашки", які пускаємо ми, а потім це стає чиєюсь програмою. Спочатку видавництво "Факт" започаткувало акцію-натяк "Рік української книжки в Україні", причому це була акція-буффонада, бурлеск, адже не можна говорити "рік української книжки в Україні", як не можна говорити про "рік французьких парфумів у Франції", "рік спагетті в Італії" і так далі. А який ще може бути рік української книжки? І після того, як ми дратували публку саме цією назвою, після цього з’явилася акція Президента України "Рік української книжки". Це, перепрошую, соромно й смішно! Так само і з цими самими книгарнями, про які я кричу вже 4-5 років, книгарнями українських видавництв - ось зараз виходить ця програма уряду. Але біс з ним, я вже звик бути сірим кардиналом, і мене це не турбує. Але її зміст перекручено з ніг на голову. Від того, що в деяких обласних центрах з’явиться на околицях декілька книгарень, які будуть утримуватися державою чи муніципалітетом, нічого не зміниться! Для того, щоб щось змінилось, треба почати з початку. В Україні – 670 районних центрів, і перш за все саме в них треба відкрити муніципальні книгарні. А від того, що покажуть, як ці нововідкриті книгарні в містах будуть програвати конкуренцію бізнесу, отже, російській попсі – на превеликий жаль, від цього нічого не зміниться. Тому я до цього ставлюся як до чергового "метелика", які треба деяким можновладцям для того, щоб продовжити обіймати свої посади.
- Дмитро Табачник заявив, що низка цих магазинів буде створена на базі бібліотек. Наскільки взагалі доцільно змінювати бібліотеки на книгарні?
- Я би сказав, що перш за все треба замінити Дмитра Табачника, лише після цього можна буде про щось говорити. Людина, яка кілька разів у своїх виступах заявляла мало не прямим текстом про те, що ненавидить українську культуру, казала про те, що лише група зацікавлених, якийсь тонкий прошарок людей читає українські книжки – ця людина опікується українською культурною політикою? Я абсолютно переконаний, що будь-яка його пропозиція призводить до негативного результату. Далі – якщо людина ходить в бібліотеку – вона ходить туди книжку брати, оскільки не може її купити. Я ніяк не можу збагнути, як можуть бути в одному флаконі книгарня і бібліотека. Так не буває, це ж не універсам. Я не можу зрозуміти, як це вливається в один флакон, і навіщо це робити? Тому що не можна посунути декількох заможних людей в центрі міста і там відкрити книгарню? На тобі, Боже, що нам негоже? Звичайно, бібліотеці дадуть команду – "партия сказала: надо, комсомол ответил: есть!" – і в бібліотеці відкриють все, що завгодно. А якщо їм ще декілька копійок на ремонт чи на книжки підкинуть, то вони не тільки книгарню, вони лікарню у себе відкриють! Це гра на публіку, а не гра на справу.
- Ви говорили про ідею створення муніципальних книгарень...
- Я вважаю, що створення мережі муніципальних книгарень, яка б називалася дуже просто, – "Книжки українських видавництв" - якщо б такі книгарні була в кожному районі і в кожному місті України на центральних вулицях в будинках, які ще залишилися у міській власності, це б ситуацію змінило дуже і дуже швидко.
- Тобто ви пропонуєте відкрити їх за кошти місцевих бюджетів?
- Безперечно. Тому що, на превеликий жаль, книгарні бізнесових структур – звичайно, дуже добре, що вони є – ситуацію все одно не змінюють. Будь-яка бізнесова структура спочатку може й поставить україномовну книжку, але через місяць вона почне зазнавати збитків і спочатку поставить російську попсу, а потім снікерси, тампакси і валянки.
- Наскільки я розумію, ви пропонували цю ідею уряду?
- Перший раз я цю ідею пропонував в липня 2005 року безпосередньо пану Миколі Томенку. А потім – подивіться на нашому сайті, скільки разів я виступав з цими пропозиціями...
- То ваші пропозиції наштовхнулися на ігнорування з боку влади?
- Ви знаєте, на такі узагальнення я не здатен. Чи це ігнорування, чи ще щось - я не знаю. Я знаю одне: цього нема, але це був би вихід. Те, що запропоновано зараз – це не зовсім те, а точніше –зовсім не те. І головне, що я можу до цього додати: культурна політика країни – це не зміна курсу перед черговими виборами чи зміною влади. Це – серйозна програма, яка повинна початися з підняття освіти можновладців. Я взагалі думаю, що ті з можновладців, хто займається культурою, перш за все повинні скласти іспит на знання української культури – наприклад мені – і ті, хто його не складуть, хай, перепрошую, забираються геть з моєї України.

Коментарі

Залиште коментар