Андріївський узвіз

АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ. ВОЛОДИМИР ДІБРОВА

Победа Владимира Дибровы в конкурсе «Книга года Би-би-си» стала неожиданностью. Если бы британская телерадиокорпорация не признала «Андреевский спуск» лучшим, на него могли бы просто не обратить внимания. В 2007-м были книги более яркие, однако, по мнению критиков, не бесспорные. Жюри долго совещалось, отчаянно спорило, мучительно думало и, в конце концов, выбрало компромисс.

Володимир Діброва зі своєї гарвардської далечині все ж спромігся відповісти на запитання інтерв’ю для “України”. Питання видалися дещо банальними, проте відповіді, на відміну від запитань, були мудрими і виваженими. Вітри Атлантики виявились нездатними вивірити не добрий Діброви гумор, ані сум, що причаївся в глибині очей кожного, хто надовго залишає рідний край.

Політично-соціальна модель свободи слова дозволяє писати про все наболіле, вживаючи при цьому всі пристойні та непристойні літературні засоби. І до в’язниці ніхто не посадить, і до Сибіру не вишле. Який морально пофігістський та національно несвідомий став цей народ, чи то пак, електорат, як тепер модно називати нашу людність. Причина виїзду за кордон досить банальна – прагнення заробітку. А література – не зовсім підходяща для цього галузь.

Література, що її творить Володимир Діброва, письменник, літературознавець, перекладач, який проживає та працює нині в США, офіційно можна віднести до діаспорної. Але вона не є типовим прикладом вищезазначеної, шкільної, тобто класичним набором інгредієнтів: грудочка рідної землі – 1шт.; примірник “Кобзаря” – 1 шт.; сльози за ненькою-Україною – 50 мл. Людина, котра є автором книг “Тексти з назвами і без назв”, “Пісні Бітлз”, “Збіговиська”, “Вибгане”, “Довкола столу” та “Андріївський узвіз”. Та хочеться детальніше зупинитися на двох більших прозових творах, частково автобіографічних і взаємно доповнюваних, на романах, котрі поєднуються в цикл, кінцем і початком якого є смерть. Це “Бурдик” та “Андріївський узвіз”.

Роман потвердив «фірмовий стиль» Володимира Дібро­ви, що, як на мене, полягає в умінні тонко поєдна­ти «емпірику» — з її впізнаваністю, «буденною свідоміс­тю» — та екзистенційну вертикаль. Чи­тачі з різним рівнем зрілості знайдуть кожен своє. Твір написано легко, невимушено: чого варті природні за ін­тонацією діалоги.

Роман потвердив «фірмовий стиль» Володимира Дібро­ви, що, як на мене, полягає в умінні тонко поєдна­ти «емпірику» — з її впізнаваністю, «буденною свідоміс­тю» — та екзистенційну вертикаль. Чи­тачі з різним рівнем зрілості знайдуть кожен своє. Твір написано легко, невимушено: чого варті природні за ін­тонацією діалоги.