Червоний борщ

ЧЕРВОНИЙ БОРЩ. ОЛЕСЬ БЕРЕЖНИЙ

Справжній українець не потребує пояснення, що таке червоний борщ і з чим його їдять. Утім, якщо ви переконані, що книжка Олеся Бережного – збірник популярних рецептів, вважайте себе літературним профаном. «Червоний борщ» – така страва, яку замішують на добірній мовній традиції, інтертекстуальності, болючих сторінках української історії, злій сатирі на приписаних ідеологією «героїв» і кармічному законові… Це апріорі найулюбленіша страва кожного українця, особливо, якщо борщ зварений із «вражої злої крові».

ЧЕРВОНИЙ БОРЩ. ОЛЕСЬ БЕРЕЖНИЙ

Загадка імені і біографії (хто такий Олесь Бережний? Чи це справді цілий колектив авторів, схований за зручним псевдонімом?) воістину блякне, порівняно із загадками, запропонованими власне текстами. Важко навіть побіжно записати ті несподівані й численні враження, котрі залишає по собі ця книжка новел «на історичну тематику». «Гішторія, бачся, така, що прокинулися ми заздалегідь, ще вдосвіта»… — неквапно починається другий абзац першої новели, «Сніданок у Львові», дія якої відбувається в Галичині, у серпні 1914 року. Кожна з семи новел збірки («Сніданок у Львові», «Дід Багнюк», «Лебедине озеро», «Пінгвіни», «Стрілочник», «Шершень», «Тузла. Дядя Вася і весло», «Тарасова ніч»), пов’язаних як місцем дії (село Андріївка), так і «наскрізними» персонажами, — це подорож у чергову епоху, від Першої світової і громадянської — до наших днів. І все то історія «забута», «заборонена», одне слово — українська. Така, що «не влилася» у соціалістичний метанаратив, у переможний канон, схвалений колоніальною радянською владою, — УПА, бандерівці, зів’ялі червоноармійські зірки...