Кухня егоїста

Представляти комусь Світлану Пиркало – штука марна й непотрібна. Про те, що вона – письменниця, перекладачка, журналістка української студії радіо «Бі-Бі-Сі» в Лондоні, колумністка «Газети по-українськи», здається, знають всі. Так само культові «Зелену Маргариту», «Не думай про червоне», «Кухню егоїста» – основні Світланині книжки – читали всі.

На запитання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» відповідає письменниця Світлана Пиркало.

КУХНЯ ЕГОЇСТА. СВІТЛАНА ПИРКАЛО

Удивительным образом книга похожа на имя и фамилию автора. Такая же одухотворённая, как имя, и такая же прямолинейная и по-полтавски «сердючная», как фамилия.
В не претендующей на изысканность форме автор делится всеми оттенками ощущений жизни, которые навалились на неё за границами Украины. «Кухня эгоиста» - это только отчасти кулинарные рецепты. Скорее, это сборник рекомендаций по улучшению вкуса к жизни.

Тим часом як Світлана Пиркало мордувалася на фінішній прямій свого дітища «Книжки року ВВС 2007», готуючись до визначення та віншування лауреата, я з майже гастрономічним задоволенням читав її власну книжку «Кухня егоїста». Ос­новою тексту, за визначенням самої Світлани, є «кухонні балачки про все на світі», які щотижня з’являлися в інтернет-газеті «Глав­ред». Загалом — шістдесят один есейчик плюс передмова. В назві не приховується якесь езопове алегоричне подвійне дно: основа книжки — їжа — описана з такою щирістю та повагою, що літеру «ї» хочеться писати лише великою. Якщо, заглянувши спершу в зміст, ви зауважите там дивні назви на кшталт «Дикий кабан як чинник незалежності Корсики» чи «Галушка та її місце у вічності», будьте певні — в тексті ви знайдете аналіз і вепра, і гордих нащадків Бонапарта, і полтавської галушки в часі та просторі.