Шахмати для дибілів

«Просто текст как-то по-дебильному написан. Тексты пишите нормальные», - очевідно, саме таке справєдліве пожеланіє мог би висказати по поводу нової книги Михайла Бриниха «Шахмати для дибілів» його високопоставлений тьозка, єслі б у нього було врем’я отвлєчься од своїх мерських забот і посвятити себе читанню.

Анотація до книги запевняє, що це - «класичний роман виховання з властивостями шахового підручника та містичного трилера, який пропонує читачеві зазирнути у найпотаємніші закамарки світобудови». Що сказати на це? По-перше, роман аж ніяк не класичний, по-друге, аж ніяк не роман. Це притаманна постмодерній літературі нова форма, що не вкладається у структурні рамки класифікацій. Іронія, кітч та бурлеск, есхатологічні мотиви та карикатурний відбиток дійсності – підбірка таки не для дебілів.

Михайло Бриних вміє говорити з викликом. Чи, точніше, не вміє говорити без нього. Остання книга письменника, критика та журналіста “Шахмати для дибілів” - яскраве підтвердження цього.

Новий твір Михайла Бриниха «Шахмати для дибілів» дещо відлякує своєю назвою, надто коли після того читаєш в анотації, що автор написав «класичний роман-виховання з властивостями шахового підручника та містичного трилера». Питання, чому можна навчити дитину, якщо від початку назвати її «дибілом», лишаємо на совісті Бриниха й химерного головного героя на ім’я доктор Падлюччо. Точніше, так цей шукач шахового Граалю та «один із Божих псів типа іщейок» називає себе сам, а оточення вважає його магазинним охоронцем Васілієм Петровичем. Починається роман з того, що Вася-Падлюччо знайомиться з хлопчиком Мішею, який цікавиться шахами. Історія цього знайомства розвивається стрімко, триває недовго й закінчується несподівано.

Український письменник Михайло Бриних – людина слова. Його книжка «Електронний пластилін», що вийшла друком минулого року, окрім усього іншого, справді розповідала про пластилін – як метафору технічного прогресу та його дегуманізуючої ролі в житті соціуму. А цьогорічна книжка «Шахмати для дибілів» справді розповідає про шахи. Хоча особисто я сподівалася, що там буде про любов…

Літературні події бувають різні. Часом вони мають модно-спортивний присмак: це коли перший у світі переклад нового роману Стівена Кінґа «Острів Дума» — український. Або, скажімо, літподія на ґрунті залежності: по тому, як продажі прози Марії Матіос перевищили 100 тисяч копій, будь-яка її новинка автоматично стає хітом — як-от нинішня «Москалиця». Але буває, що трапляються книжки, сказати б, мічурінського штибу: коли явлений продукт — не схожий на досі відомі літературні фрукти/овочі, і ще немає слова, яким означити його ексклюзивний смак. Такою подією в нинішньому сезоні стали «Шахмати для дибілів» Михайла Бриниха.

Містика, педофілійні підозри, геніальність і шпигунські інтриґи – ось лише маленька частка сюжетної канви нового роману Михайла Бриниха, цьогоріч відзначеного 3-ю премією конкурсу «Коронація слова». Але якраз сюжет у ньому важить не багато, адже роман цей – не що інше як шаховий підручник для нового покоління, під зав’язку напханий органічною для київської сміхової школи лексикою (тобто суржиком). В основі сюжету – «шахматне» виховання маленького хлопчика Міші простим маґазинним охоронцем доктором Падлюччо, здобрене описами шахових дебютів, гамбітів, ґросмейстерських поєдинків, що стали класичними.