Весілля з Європою

«Гей, пішла! Починай, Еріко», — стартует Антон Санченко. И почему-то сразу становится понятно, что книга будет хорошая. Что диалог с любимой печатной машинкой на самом деле превратится в беседу с читателем—душевную, остроумную, содержательную. Безусловно, прием не нов, а что сейчас ново? Не обязательно придумывать новые штучки—гораздо важнее уметь пользоваться старыми.

Колись давно, коли дерева були великими, а з фонтану «Самсон», що на Контрактовій площі у Києві, ще бігла вода, випивши якої людина назавжди ставала справжнім киянином, тіточці Тамарі з роду Чуприних заманулось вийти заміж за німця Дітера. Багатообіцяючий початок роману – про кохання? про родину? про життя? Так, про все це разом, і ще про значно більше. Адже в тіточки Тамари є племінник, а в племінника є друкарська машинка “Еріка”, і разом вони – письменник Антон Санченко. А ще є така дивна річ, як людська пам’ять, здатна ретельно зберігати те, чого вже й на світі нема. Наприклад, монструозні обчислювальні машини ЕОМ, які займали цілі поверхи радянських НДІ, старі київські трамваї, перші роздруківки романів братів Стругацьких. Приїзд Фрітьофа Нанесена в Україну 1923 року з метою порятунку її населення від голоду...

Нова книга Антона Санченка «Весілля з Європою» заявлена як історія народу, написана через історію родини. У світовій літературі вже існує чимало родинних історій – згадати хоча б «Сагу про Форсайтів» Дж. Ґолсуорсі, а з українських, звичайно, безсмертну «Кайдашеву сім’ю» І. Нечуя-Левицького чи новітню історію «НепрОстих» Т. Прохаcька або «Таємницю» Ю. Андруховича. Проте тільки С. Рушді у романі «Опівнічні діти» трактує історію як родинно або особистісно геноцидну. Антон Санченко своєю чергою з’ясовує: історія його роду є актом не меншої вселенської трагедії, аніж геноцид вірмен 1914 року, Варшавське гетто чи Бабин Яр.