Книга буття. Глава четверта

Назад у майбутнє – в прикордоння Едему, техногенне (анти)цивілізоване футуристичне минуле, або ж просто у 1989-й, коли журнал «Прапор» видрукував прозаїчний дебют Оксани Забужко «Книга буття. Глава четверта». Видавництво «Факт» зробило своєрідний видавничий рімейк, розташувавши під одною обкладинкою сучасно-позачасову антиутопію та більш відому «іншогалактичну» сповідь знаної української письменниці – «Інопланетянку». Про «Книгу Буття...» уже встигли звикнути говорити в контексті касандрівських пророкувань. Учергове згадуючи Касандру, варто подумати, чи відчувала вона, як пахне папір і те, що замість паперу, і чи не було у неї «сестри-близнючки».

Ім'я Оксани Забужко відоме навіть найбільш віддаленим від літератури людям. Поява будь-якої її книги одразу викликає зацікавлення, проте у «недалеких» осіб творчість авторки окреслюється лише в контексті усім відомих «Польових досліджень з українського сексу». Людям же більш обізнаним з її творчістю остання «Книга буття. Глава четверта» відкриє нові грані таланту Оксани Стефанівни - як письменницького, так і пророчого. «Книга буття. Глава четверта» - це дебют Забужко як прозаїка. Притчу вперше було надруковано у 12-му номері харківського журналу «Прапор», пізніше перейменованого на «Березіль», за 1989 рік. Цей маловідомий твір видавництво «Факт» опублікувало в тандемі з «Інопланетянкою», більш відомою повістю авторки, про яку читач чув уже не раз. Щодо «Книги буття...», то вона вперше друкується окремим виданням.

«Докомп’ютерна антиутопія» — так сьогодні Оксана Забужко визначає жанр свого прозового дебюту в 1989 році. Це — «Книга буття. Глава четверта», вперше опублікована у харківському журналі «Прапор» (нині — «Березіль»). Хіба могла авторка передбачити тоді, що за рік-два перші громіздкі ІBM, шифри й коди яких могли розібрати нечисленні спеціально навчені фахівці, почнуть поступово перетворюватися на компактні PC та ноутбуки, здатні заволодіти часом і розумом кожного з нас, і що її фантастична повість виявиться не такою вже й фантастичною?

Саме з футурологічної притчі «Книга Буття. Глава четверта» розпочалася нова сторінка у творчій біографії Оксани Забужко – це був її дебют як прозаїка. Уперше твір надруковано у 12-му числі харківського журналу «Прапор» (нині «Березіль») за 1989 рік. І майже через двадцять років цей текст продовжує читатися з цікавістю: і як «першоклітина», в котрій закладено «гени» подальшого розвитку авторського стилю, і як прогностична версія майбутнього, що вже нині нависає над нами.

Интервью с Оксаной Забужко.

Имя современной украинской писательницы Оксаны Забужко знает, наверное, каждый образованный человек. Сама она объясняет причину своего успеха очень просто: «Пахать надо!». Оксана никогда не подгоняет тексты «под кого-то». Она пишет о том, что волнует именно ее, и удивляется, как много почитателей ее творчества, а значит, людей, которые ее понимают. Произведения Забужко переведены на языки многих стран мира. Cо времени первой публикации романа «Польові дослідження з українського сексу» (1996 г.) Оксана остается самым популярным украиноязычным автором. В литературе она устанавливает свои правила игры и успешно по ним играет.