Презентація книжки відомої письменниці, головного редактора газети «Просвіта» Любові Голоти «Епізодична пам’ять»

Любов Голота
Епізодична пам’ять

10 листопада на Десятому Київському міжнародному книжковому ярмарку відбулася презентація книги української письменниці Любові Голоти «Епізодична пам'ять».
Презентація почалась зі слів Дмитра Стуса, який трохи розповів про книжку письменниці. Він сказав, що у цієї повісті непростий текст і непроста доля. Текст часом стає реквіємом, стає тим, над чим задумуєшся. Він додав, що без дозволу автора показав твір російським видавцям, які, в свою чергу, зацікавились книгою. Дмитро Стус зауважив, що «Епізодична пам’ять» друкувалась спочатку в його журналі «Київська Русь», а потім вийшла окремою книгою. Це його дуже тішить.
Надалі слово надали Леоніду Фінкельштейну – головному редактору видавництва «Факт», де видавалась книга Любові Голоти. Він сказав пані Любові: «Від книги променить енергетика. Це допоможе людям її читати. Тут описано багато негараздів, невтішних ситуацій, але, попри все, ця книжка працює на покращення цієї всієї картини. Це не якесь там скиглення. Це на кшталт «оптимістичної трагедії». Ця книга матиме широке велике майбутнє. Її будуть читати сьогодні, завтра і завжди!»
Після таких слів пана Леоніда, мікрофон передали самому автору книги – Любові Голоті. Авторка дякувала долі за те, що свого часу її повість потрапила у руки Дмитра Стуса. «Ця людина – чесна і чиста. Я його знаю вже багато років. Коли я віддала йому свою повість для друку – зрозуміла, що ще багато чого не доробила».
Книга Любові Голоти вже звучала на радіо «Культура». Вона зазначила, що «приходило безліч гарних відгуків, всі казали, що це спогади, мемуари, що це – автобіографія. Спочатку я від цього відбивалась, потім – переглянула свою книгу – дійсно! Власне, я цього й хотіла. Дії та сюжет цієї повісті не найкращий: село, смерть матері, 40 днів, дійова особа – тільки одна донька. Зрада, втрата юності. Мрії досягти якнайбільше, знайти любов якнайщирішу – все це розбивається як не об побут, так об соціум».
Любов Голота розповіла, що спочатку не знала, чи то буде щоденник, чи сюжет традиційний, чи щось інше. Вона обрала інше. В її повісті смерть як факт переростає в категорію життя, осмислення життя. Героїня молода, але біля неї вже присутня смерть. Село вимирає. «Якщо писати, акцентуючи увагу тільки на смерті, – це було б нецікаво уже з п’ятої сторінки, - зауважила вона. – Мало бути дитинство, любов, сміх, добро. Наголос на тому, що якщо доведеться вмирати, то в щасті».
Наприкінці презентації Любов Голота відповіла на запитання присутніх.
Гість: Чи є аудіокнига «Епізодична пам’ять», бо ви казали, що ваша повість читалася на радіоканалі «Культура»?
Любов Голота: Озвучувала це все Неля Даниленко. Є запис, але не оформлений як аудіокнига.
Гість: Для якого віку, для якого читача ви писали?
Любов Голота: Я задумувалась над цим, коли писала. Нахабно відповім – я писала для вічності!
Гість: Чи ви друкуєте уривки вашої повісті в своїй газеті?
Любов Голота: Ні. Не користуюсь цим. Але мої уривки друкували в інших журналах та газетах – «Український світ», «Книжковий клуб», «Літературна Україна».
Гість: Яка соціальна і духовна місія книги для українського читача, для вічності?
Любов Голота: Абсолютно серйозно вважаю, що я писала про покоління 70-х років, вихідців із сіл, які з’явилися в містах, про епоху Брежнєва і тоталітаризм радянського суспільства. Героїня і я маємо професію журналістки. Це відбувалось колись на моїх очах, і тому я вирішила все передати, як було. Цікаво, що людина, яка народжена жити по-справжньому, змінюється під впливом соціуму. Насамперед, це стосується села, бо втрачається земля, яка тебе народила. Я сама з Дніпропетровщини, селянка за походженням. Там особливо вимирають села. Це вимираюча «українська Атлантида». І ще одна важлива річ: у містах час лінійний, всі події виміряються у датах; у селі ж люди знаходяться у колі часу, «сонячному колі». Тому вимирають не тільки люди, села, а вимирає саме ще й цей час. Я впевнена, що мою повість будуть читати всі покоління, всі люди, яких торкається проблема села.
Гість: Чому ідеєю вашої книги «Епізодична пам’ять» є саме смерть?
Любов Голота: Знаєте, ми є свідками тисячі смертей щодня. Вона ходить серед нас, але приходить щоразу несподівано. Я відчуваю вину за все, що стається.
Наостанок Любов Голота додала, що ми пам’ятаємо саме ті моменти, де людина реалізується як людина. «Для інших це неважливо, для мене – це все. Я намагалась показати, як змінюється людина в певному середовищі. Первинна проста епізодична пам’ять людини – це моменти, що складаються з картинок, в соціумі ж цю пам’ять міряють лише датами».

Коментарі

Залиште коментар